Дослідники Африки

Дослідники Африки

Африка була відкрита самими африканцями. Так, у Стародавньому Єгипті ще задовго до нашої ери нагромаджувалися перші знання про материк. Відомо, що 3,5 тис. років тому єгиптяни здійснювали далекі плавання вдовж берегів Червоного моря на південь. Фараони посилали своїх підданих у країну Пунт (нині Ефіопія і Сомалі), звідки привозилися слонова кістка, золото, цінні породи дерев. Найзначніші географічні відкриття у VІ ст. до н. е. зробили фінікійці, які були відважними моряками. У ті часи ще ніхто не знав, що Африка з усіх сторін омивається водою. За три роки вони обігнули Африку, довівши, що вона зусібіч оточена водою.

 Натомість для європейців і азіатів Африка, яка була найближчим сусідом Євразії, протягом багатьох віків залишалася таємничою. Грекам, римлянам, арабам  вона уявлялася островом чи півостровом, приєднаним до Азії, що простягнувся аж до екватора. Багато віків існувало переконання, що життя в жаркому екваторіальному кліматі неможливе, сонце там обпалює людей до чорного кольору, а море кипить і випаровується.

З VII ст. арабські купці перетинали Сахару і екватор. Пізніше арабські мандрівники відкрили Коморські острови, а в ІХ ст. досягли Мадагаскару. Відомий вам уже марокканський мандрівник Ібн Баттута у ХІV ст. під час своїх численних подорожей перетнув Сахару та дослідив узбережжя Східної Африки і Західний Судан. 

У XV ст. чималі зусилля для дослідженні берегової лінії Африки доклали португальські мореплавці, які шукали морський шлях до Індії. У 1488 р. Бартоломеу Діаш проплив уздовж західного узбережжя Африки і досягнув її південних околиць. Він відкрив миси Доброї Надії і Агульяс.

 Бартоломеу Діаш

Через 10 років потому відкриття південних берегів Африки продовжив Васко да Гама. Так „розвідники Індії” встановили обриси Африканського континенту. Португальці привезли в Європу перших чорношкірих африканців-рабів. Згодом работоргівлею почали займатися голландці, англійці та ін. Це був ганебний і жорстокий період в історії людства. 

 Васко да Гама

Натомість внутрішні райони материка залишалися невідомими. У ХІХ ст. англійський лікар Давид Лівінгстон перетнув Південну Африку із заходу на схід.  Захопившись вивченням природи, він здійснив плавання по річці Замбезі, відкрив на ній великий водоспад Вікторія, дослідив озера Ньяса і Танганьїка,  описав рослини і тварин. У 1849 р. Лівінгстон перетнув Калахарі і встановив, що це – не пустеля, а напівпустеля. Вражає точність, з якою лікар, не маючи спеціальної географічної підготовки, наніс об’єкти на карту. Лівінгстон дуже хотів знайти витоки Нілу, але тяжко захворів і помер.

  Давид Лівінгстон

Досліджував далеку Африку і наш земляк Єгор Ковалевський, який здобув освіту у Харкові. У 1847–1848 рр. його, гірського інженера, відрядили в Єгипет для допомоги у пошуках родовищ золота. Виконавши своє завдання, він багато  подорожував. Ковалевський описав рельєф маловідомого тоді Ефіопського нагір’я. Він першим припустив, що головним джерелом Нілу є не Голубий, як тоді вважали географи, а Білий Ніл, верхів’я якого слід шукати в екваторіальних районах Африки. Талановито написаними дорожніми замітками мандрівника зачитувався сам Тарас Шевченко.

Єгор Ковалевський